вторник, 1 августа 2017 г.

АНОНС

3 августа 2017 года ждем ВАС в парке "Кремлевский" на площадке "ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГОСТИННОСТІ".

БИБЛИОТЕЧНЫЕ ПЛОЩАДКИ.

       В Запорожье продолжается реализация масштабного городского проекта "Культура и искусство – навстречу каждому".В рамках проекта   каждый четверг (до 01.09) с 18.00 до 19.00 во всех районах  Запорожья пройдут мероприятия на "Библиотечных площадках" для взрослых и детей. Жителей и гостей Запорожья ожидает множество познавательных, информационных, игровых и развлекательных  программ. Организаторы «Библиотечных площадок» приглашают всех желающих провести этот библио-вечер весело и с пользой. Участникам мероприятий обещают  не только развлечения, но и много интересной информации. Мы ждем Вас по адресу - парк "Кремлевский" (Днепровский район).




среда, 17 мая 2017 г.

«Где-то там живет мой цветок»

«Ведь все взрослые сначала были детьми, только мало кто из них об этом помнит», — Антуан де Сент-Экзюпери, из посвящения к книге.
Впервые опубликована 6 апреля 1943 года в Нью-Йорке.
Рисунки в книге выполнены самим автором и не менее знамениты, чем сама книга. 
         По-весеннему светло и радостно было в библиотеке-филлиале № 11 для взрослого населения 5 мая. «Где-то там живёт мой цветок» - такое название получило мероприятие, посвящённое 75-летию выхода в свет философской сказки-притчи Антуана де Сент Экзюпери «Маленький принц».Среди гостей были поэты и художники, мастера словесности и врачи, студенты и ученики школ. «Маленький принц» - это, конечно же, сказка для взрослых, попытка через детское ощущение, детское восприятие понять смысл жизни.  Это сказка-завещание потрясающего, удивительного человека, романтика и мечтателя, лётчика и писателя. Интересно было послушать о сложной жизни Экзюпери, вспомнить и поговорить о высоком. Коллектив библиотеки подготовил замечательную программу с использованием видеосопровождения. Не обошлось и без театрализованной постановки, где главным героем стал маленький мальчик, который ставил сложные философские вопросы, на которые нужно было искать сложные философские ответы. Поэты читали свои стихи. Каждому гостю было о чём рассказать. Ведь перед нами открыли сундук с сокровищами человеческой души: чистоты и порядочности, доброты и любви, дружбы и верности. 









Портрет профессии. Библиотекарь.

                Библиотекарь – это универсальный специалист, применяющий в своей деятельности знания и умения из других профессий. Прежде всего, библиотекарь – это профессионал, постоянно повышающий свой уровень знаний и умений. Это человек, знающий что найти, где найти, когда искать и как это применить. Как любой современный человек владеет знанием компьютерных программ, видео- и аудио редакторов, навыками фото и видео съемки и т.д.

Как  тонкий психолог и оратор умеет говорить, рассказывать, побуждать к чтению, убеждать, поддерживать беседу, вести диалог, просто слушать, смотреть в глаза собеседнику и в то же время контролировать ситуацию в помещении.











История профессии:
  Библиотекарь — очень древняя профессия, ей уже больше четырех с половиной тысяч лет! Возникла она вместе с шумерской культурой, где впервые появились глиняные каталоги.  С появлением папируса писцов-библиотекарей становилось все больше. В эпоху Нового царства фараоном Рамзесом Вторым было собрано уже более 20 000 папирусов. Наконец, в Греции появляется само слово «библиотекарь», произошедшее от греческого — собрание книг.Поначалу библиотеки были частными. Но как только в Афинах появилась первая публичная библиотека Писистрата, место библиотекаря сразу же стало уважаемым и почетным, нужно было иметь эрудицию (да и физическую выносливость!), чтобы обслуживать восьмое чудо света — Александрийскую библиотеку, состоявшую более чем из 700 000 свитков рукописных книг. В работу библиотекаря уже тогда вошли не только механически обслуживающие и просветительские, но и чисто научные функции.  Функции эти в Средние века постепенно развивались и совершенствовались. В это время основные библиотеки сконцентрировались в монастырях, а хранителями книг стали монахи, на которых была возложена теперь и еще одна обязанность — переписывание книг для их дальнейшего сохранения и распространения. Таким образом, библиотекари стали одними из тех, кто подготовил эпоху Возрождения

пятница, 24 февраля 2017 г.

Бібліотератевтична година "Всьому початок є любов".

Привітання з Днем Святого Валентина від співробітників бібліотеки, міні-концерт від музичної школи № 5, виступ поетес клубу "Пошук", романтична історія кохання А.Челентано, "челентанівське" любовне ворожіння".





14 лютого у багатьох країнах святкують день Святого Валентина, або як його називають -  День усіх Закоханих, і Україна не є винятком. Цей день прийнято проводити з коханими людьми, дарувати їм подарунки і листівки у формі сердець, які називають «валентинками». Увійшовши до української культури відносно нещодавно День Св. Валентина вже набув досить великої популярності, особливо серед молоді, і святкується більшістю жителів України.Це свято має давню історію, оповиту легендами, одна з яких виникла в часи середньовіччя і оповідає історію молодого єпископа міста Терни на ім'я Валентин, який сприяв закоханим в їх прагненні бути разом. Він допомагав їм писати любовні листи, допомагав помиритися тим, які посварилися, і таємно вінчав закоханих. Є версія, що його арешт був пов'язаний саме з таємними вінчаннями, оскільки римський імператор Юлій Клавдій II наклав заборону на одруження солдатів римських легіонів і забороняв їм закохуватися. Хоча істинна історія життя священика Валентина залишається невідомою.Знаходячись у в'язниці за свій «злочин» Валентин закохався в дочку ката, яка страждала сліпотою, і зцілив її. Хоча існує версія, що насправді  він вилікував її на прохання її батька, а вона закохалася в нього. Перед самою стратою Валентин написав своїй коханій прощальну записку, залишивши підпис «Твій Валентин». Так з'явилися листівки «валентинки», які увійшли до ужитку з 1880-х років, як і святкування Дня Святого Валентина.День Св. Валентина - католицьке свято, проте мало кому відомо, що існує і православне свято, присвячене закоханим серцям. Днем закоханих в православній церкві можна вважати день успіння преподобної мучениці Февронії і благовірного князя Петра, який припадає на 8 липня.







ТЕМАТИЧНІ ПОЛИЦІ.

"Людина, яка була театром..."- до 130-річчя  від дня народження Леся Курбаса.

"Із кулею в серці..."

"Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям  фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати" — Лесь Курбас.



"Одной любви благодаря..."


"РОДИННА ГОЙДАЛКА"- цикл народознавчих експозицій.

"Два серденька гарячих та й в одно зійшлися..."

На думку багатьох учених, слово  весілля походить від назви сонячного свята "веселія", яке відзначалося у кожну фазу сонцестояння.
       До святкових обрядів належали і шлюбні дійства. Святкуючи  весняне пробудження землі, люди самі відчували потяг до кохання, створення сім'ї, продовження роду. Після впровадження християнства перевагу стали віддавати осені, коли всі літні роботи закінчені, а врожай зібраний. Крім того, весняне рівнодення майже завжди збігається із християнським
 Великим постом, під час якого подружнє життя не просто
 обмежується, а суворо забороняється. 


 Благослови, мати, віночок зачинати!

   Офіційно весільний старт розпочинали барвінкові обряди. Збирати рослину до лісу ішли і  музиками та дружками. З барвінку  плели весільний вінок (корону), додаючи калину, виноградну лозу, руту,
базілік, лавр – всі ці рослини символізують тривалий і щасливий шлюб. Як оберег від нечистої сили, в вінок вплітали червоний перець, колосся вплітали для родючості і
достатку, інколи перев'язували рослини червоною ниткою, щоб в парі завжди була любов. Це був найпишніший і найкращий вінок з усіх, що дівчина коли-небудь мала.
        


Гільце
Напередодні весілля, на дівич-вечорі подруги нареченої починали виготовляти важливий весільний атрибут – весільне гільце, що символізувало молодість та красу.Найчастіше для весільного гільця обиралася гілка ялини  або сосни (зимою), вишні, яблуні, груші (влітку). Кожен пагін гільця прикрашався квітами, пучечками вівса, калини, горобини, кольоровими стрічками. У деяких районах гільце ставили  в коровай. А на півдні гільце обвивали тістом і запікали у печі, а вже потім прикрашали. Протягом усього весілля гільце, що символізує дівочу красу, стоїть на столі.Після весілля гільце розламували, роздавали дружкам, закидали на горище або на дах хати.
«Благослови, мати, на рушничок стати!»

Весільний рушник
 Рушник на весіллі – це більше, ніж своєрідна декорація, що прикрашала стіни і учасників свята. Для кожної дійової особи дівчина вишивала свій рушник, навіть найбідніша дівчина прагнула їх вишити якомога більше, щоб весілля було гарним. Малюнки для рушників робили самостійно,         чужі не копіювали. І полотно для них ткали найкраще, а потім прикрашали кольоровими нитками.
 Після «брами» молода пара навколішках просила благословення у батьків та продовжувала церемонію вінчанням – обов’язково на весільному рушнику – символі щасливого    сімейного життя, через який наречені отримували небесне благословення. Під час шлюбу дружки тримали на правому плечі хлопця хлібину зі свічкою, а над лівим плечем дівчини перемітку. Після вінчання мати обсипала молодят цукерками,      монетами та насінням.


Калина — це символ дівочого кохання, вірності.
Дівчата вишивали калину на сорочках, рушниках,
вплітали її (і цвіт, і ягоди) у віночки. Починаючи з Пречистої (28 серпня), постійно ходили «по калину». Побачивши перший кущ калини, водили круг нього хороводи, ігри, співали пісні.
     У кожній родині, де були дівчата на виданні, під стріхою висіли калинові пучки — це означало, що можна приходити зі старостами до оселі. Калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею цього обряду. У весільних піснях калина – символ щасливого родинного життя. На стіл перед молодими ставили    колоски з калиною, обвиті червоною стрічкою, кетягом калини прикрашали коровай, щоб доля була багатою на любов, добро та діток.